Попри значну географічну відстань між Україною і Кореєю, наші країни єднають долі видатних українців, які так чи інакше були пов’язані з «Країною ранкової свіжости». Їх історії часто вражають та заслуговують на подальші дослідження.
При підготовці цього матеріалу використано журналістські розвідки Уляни Скицької, зібрані в книзі «Наші на карті світу», інформація з різних джерел, опублікована в мережі Інтернет, а також розповіді очевидців, з якими пощастило поспілкуватися дипломатам Посольства.
Якщо вам щось відомо про незвичні пригоди наших земляків у Кореї – пишіть на електронну скриньку Посольства.
Афанасій Середін-Сабатін
Він став одним з перших не лише українців, а й іноземців, які потрапили до Чосона в період, коли країна почала відкриватися світу. Архітектор-самоук зробив незвичну кар'єру, ставши фактично придворним зодчим імператора Коджона та автором знакових споруд, які до цього часу прикрашають Сеул.
Афанасій Іванович народився в м.Лубни на Полтавщині у 1860 році в сім'ї збіднілого поміщика, мати була родом із запорізьких козаків. Вивчившись на штурмана, починає службу на Далекому Сході, в 1883 році прибуває до Кореї. Спочатку працював над будівельними проєктами німецього барона Пауля Ґеорґа фон Меллендорфа, згодом починає власну практику. У 1894 р. переходить на службу в королівський палац Кьонбок, де стає свідком подій, пов'язаних з вбивством японцями королеви Мін – одного з найбільш трагічних і поворотних моментів корейської історї. Правдиві свідчення Середіна-Сабатіна викликають прихильність короля (з 1897 р. – імператора) Коджона і в 1896‑1899 рр. українець стає першим в корейській історії іноземцем – придворним архітектором, проєктуючи 5 споруд європейського типу для палацу Токсугун. Серед них особливо вирізняється “Павільйон тихого споглядання” (Jeonggwanheon pavilion), де вперше поєднано елементи європейської і традиційної корейської архітектури. Цікаво, що з цього павільйону почалися не лише модерні архітектурні експерименти в Кореї, а й захоплення корейців тепер вже національним напоєм – кавою, адже саме тут любив насолоджуватися цим напоєм його перший корейський поціновувач – імператор Коджон.
Знаковою стала також участь Середіна-Сабатіна у проєкті спорудження Брами Незалежності, яка до цього часу прикрашає Парк незалежності Сонімун в центрі Сеула. Покликана символізувати самостійність Кореї від Китаю, вона набула нового символізму в період анексії країни Японією, повоєнного звільнення та намагань об’єднати розділену націю.
Згідно з дослідженнями Т.Сімбірцевої, загалом, за 20 років свого життя у Кореї архітектор розробив щонайменше 16 проєктів, 6 його споруд збереглися в Кореї донині.
Син Афанасія Петро пише у своїй біографії, що, хоча серед його предків були представники різних народів, все ж вважає себе українцем за національністю, адже «Україна була батьківщиною мого батька і, як я пригадую, в ньому домінувало все українське: виглядом, мовою і рисами свого характеру він був типовим, вилитим козаком».
Юлія Муллок (Лі)
Українка – остання принцеса Кореї? Звучить неймовірно, але це справжня історія української Попелюшки, яка, втім, не закінчилася гепіендом.
Юлія народилася в Пенсільванії в 1923 р. у багатодітній родині українських емігрантів. Батько був шахтарем і помер коли Юлія була ще дитиною, згодом родина переїжджає до Нью-Йорка. Служба в американських ВМС під час 2 Світової війни відкрила для Юлії шлях до навчання у престижному Парсонському коледжі дизайну, згодом вона отримує роботу в архітектурному бюро Бей Юйміна (I.M.Pei), де знайомиться з молодим інженером Ї Гу – випускником Масачусетського технологічного коледжу. Ї Гу – внук імператора Коджона та син Ї Уна – кронпринца 500-літньої королівської династії Чосон (формально, у 1926-1945 рр. носить титул короля Кореї, хоча країна й була японською колонією). Втім, на момент знайомства Ї Гу був звичайним американським громадянином, а його родина – в опалі на батьківщині.
Пара одружується 25 жовтня 1959 р. в українській греко-католицькій церкві св.Юра в Нью-Йорку (освідчуючись наречений навіть вивчив кілька слів українською) та згодом переїздить жити на Гаваї. Ситуація змінюється з приходом до влади в Республіки Корея нового президента і в 1963 р. родини Ї Уна отримує запрошення повернутися до Сеула та оселитися в палаці Наксондже.
Життя Юлії Лі і Ї Гу кардинально змінюється – нові соціальні умови, тягар відповідальності, світське життя та інтриги, конфлікт характерів і нездатність пари зачати спадкоємця династії підривають шлюб, в 1982 році вони розлучаються.
Після розлучення Юлія Лі продовжує жити в Кореї, займаючись дизайном одягу. Багато уваги приділяє соціальній роботі, опікуючись людьми з інвалідністю та сиротами, за що отримує прізвисько «Велика мама». У 1995 р. переїздить на Гаваї. У 2005 р. відвідує Корею аби віддати останню шану колишньому чоловікові та передати сімейні реліквії до музею. Любов до Ї Гу вона зберегла до самої своєї смерті 26 листопада 2017 року.
У документальному фільмі MBC «Останній лист Юлії» колишня принцеса зізнається на камеру, що була простою українською дівчиною, яка ніколи б не повірила, що одного дня опиниться у королівському палаці. А й справді, чи легко повірити, що доля може бути аж такою примхливою?
Українці – учасники Корейської війни
Поки на теренах України продовжували чинити спротив комуністичній окупації залишки Української повстанської армії, представники української діаспори відважно боронили свободу, даючи відсіч комуністичній агресії на Корейському півострові.
Найвідомішим серед них є генерал корпусу морської піхоти США Семуел Яскілка (1919-2012), який розпочав свою військову службу в 1943 р. в ранзі другого лейтенанта та брав участь у боях на Тихоокеанському театрі під час ІІ Світової війни. Семуел Яскілка очолював першу хвилю десанту на «Червоний берег» Інчхону 15 вересня 1950 р., під час Інчхонської операції «Chromite» – наступ, який переломив хід війни. За героїзм у бойових діях в Кореї, він отримав дві Срібні та Бронзову зірку з відзнакою «V» за хоробрість. У 1969-70-х рр. бере участь у В’єтнамській війні, нагороджений медаллю ВМС «За видатну службу». Пішов у відставку в 1987 р. після тридцяти шести років служби. Похований на Арлінгтонському національному цвинтарі.
Серед інших українців, які захищали Корею збереглися імена учасників української групи в складі розвідувальної сотні «Рекон» (Василь Бирнгард, Іван Бура, Василь Футала, Остап Страмецький), генерального осавула Українського вільного козацтва в США Юрія Дяченка (капрал 8-ї інженерної групи 8-ї армії США в 1951-53 рр.), а також Рудольфа Яківа Федюка-Федоровича – учасника бою під Крутами (в складі 1-ої Української військової школи ім. Б.Хмельницького) і походу на Крим (у складі Запорізької дивізії). У 1968 р. відбуває військову службу в Кореї видатний український діяч, вчений і музикант Віктор Григорович Китастий, який і тут не міг розлучитися зі своєю улюбленою бандурою.
Українські олімпійці в Кореї
Зимова Олімпіада 2018 року у Пхьончхані стала знаковою не лише через перший в історії спільний виступ команди Південної і Північної Кореї. Для українців вона запам’яталася блискучою перемогою у фрістайлі Олександра Абраменка, яка принесла йому золото, а українській команді –
21-е місце в підсумковому заліку.
Багаторазово лунав Національний гімн України в Пхьончхані завдяки виступам українських паралімпійців, які вибороли для нашої держави 6-е місце на Паралімпіаді. Золото у біатлоні та лижних перегонах здобули Віталій Лук’яненко, Максим Яровий, Ігор Рептюх, Тарас Радь, Оксана Шишкова, Віталій Лук’яненко, Юрій Уткін, Людмила Ляшенко, Юлія Батенкова-Бауман, Оксана Шишкова; срібло – Олександр Казік і Григорій Вовчинський; бронзу – Анатолій Ковалевський і Людмила Ляшенко.
Пам’ятаємо також і про здобутки спортсменів УРСР на Літній Олімпіаді 1988 року в Сеулі. Чемпіонами тоді стали 16 українських атлетів, включаючи легендарного Сергія Бубку, а також українські футболісти, баскетболісти і гандболістки в складі радянських збірних.